103
SMS на 10003 для людей з вадами слуху та мови (абонентам Київстар)
ssmp@health.kiev.ua
  Офіційний веб сайт

У 1943 році, після звільнення Києва від німецької окупації, станція відродила свою роботу. Через деякий час станції була виділений один вантажний автомобіль. Однак більшість викликів доводилось виконувати пішки. Власними силами колектив відновлював майстерні та гараж. В 1945 р. було отримано ще 3 санітарні машини, а з 1948 р. почали надходити нові санітарні автомобілі.

 З 1948 р. станцію очолила Наталія Андріївна Ленгауер, яка зробила найвагоміший внесок в розвиток швидкої медичної допомоги м. Києва і керувала станцією до 1975 р. За видатні заслуги в розвитку та організації медичної допомоги вона була удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці. А за її чуйність, доброту, які органічно поєднувались з високою вимогливістю, працівники станції називали її "наша мама". В цей час рівень медичної науки та техніки сприяв пошуку найбільш ефективних методів 3допомоги на догоспітальному етапі, розвитку подальшої спеціалізації бригад, а портативна медична апаратура дозволяла відповідно оснастити їх всім необхідним. В 1950 р. на станції працювало вже 16 виїзних , в т.ч. одна педіатрична. В цьому ж році станція швидкої медичної допомоги м. Києва була визнана школою передового досвіду УРСР, а з 1956 р. – школою передового досвіду СРСР.

Ось відозви про організацію швидкої медичної допомоги м. Києва учасників IV Міжнародного конгресу з питань швидкої медичної допомоги (1967р.).:

- Я намагатимуся організувати у себе в країні таку ж відмінну систему швидкої допомоги, як у вас, - проф. Суміо Міта, Японія. 

- Це найкраща станція швидкої допомоги, яку мені доводилося бачити, - проф. Монті, США.

 

З 1956 р. починається й нова хвиля спеціалізації бригад станції: 1956 р. – перша психіатрична бригада, 1959 р. – протишокова, 1961 р. – кардіологічна, 1963 р. – неврологічна та гематологічна, 1969 р. – токсикологічна, 1971 р. – дитяча реанімаційна, 1979 р. – неонатологічна.

 

Зростання міста, збільшення кількості бригад потребувало й зменшення часу на доїзд бригади до будь-якого місця виклику. Це призвело до створення підстанцій та децентралізації станції, яка посилилась після об’єднання швидкої та невідкладної медичної допомоги. Так у 1957 р. була створена підстанція № 2, яка розташовувалась на вул. Діагональній, 18-а, а потім переведена на вул. Сергієнка, 6, у 1958 р. створена підстанція № 3 (вул. Героїв Оборони, 3), у 1960 р. – підстанція № 4 (спочатку на вул. Салютній, а потім на вул. Баумана, 23), у 1961р.– підстанція № 5 (вул. Московська, 46, з 1984 р. - вул. Московська, 40-в), у 1963 р. – підстанція № 6 (вул. Зоологічна, 3-а), у 1967 р. – підстанція № 7 (вул. Світличного, 13, з 1986 р. - просп. Правди, 64-а), у 1969 р. – підстанція № 8 (вул. Кучера, 12-а, з 1979р. - вул. Якуба Колоса, 15), у 1970 р. – підстанція № 9 (вул. Російська, з 1984 р. - вул. Славгородська, 54), у 1977 р. – підстанція № 10 (вул. Мате Залка,8, потім вул. Лайоша Гавро, 10, нарешті вул. Богатирська, 4-а у своїй типовій будівлі), 1977 р. – підстанція № 11 (вул. Петра Запорожця, 26, з 1984 р. - вул. Братиславська, 3-а, у своїй типовій будівлі).

 

Децентралізація станції, збільшення навантаження на бригади, розвиток стаціонарної медичної допомоги вимагали єдиного підходу до лікування хворих та потерпілих. Це сприяло розробці уніфікованих підходів до подання медичної допомоги при певній патології на догоспітальному та стаціонарному етапах. В розробці відповідних положень та методичних рекомендацій активну участь приймали лікарі станції.

 

На 1977 рік припадає реорганізація 1-ї та створення 13-ї підстанцій. Перша підстанція практично існувала з дня створення станції. Однак до 1977 року вона була підпорядкована центральній диспетчерській, а кардіологічні бригади були виділені в протиінфарктний центр, який знаходився на центральній станції.

 

4Створення протиінфарктного центру було викликане тим, що не існувало спеціалізованих відділень для лікування таких хворих. Ось фрагмент інструкції міністерства охорони здоров’я СРСР від 18 липня 1954 р.: 

1. Больные со свежим инфарктом миокарда, как правило, подлежат госпитализации в терапевтические отделения больниц и терапевтические клиники, где им должны быть обеспечены соответствующий уход и лечение, в частности, в случае необходимости - антикоагулянтами.

……………..

3. Перевозка больных, у которых инфаркт миокарда произошел на дому, противопоказана в случае, если больные находятся в состоянии шока или коллапса. При решении вопроса о возможности перевозки больного в больницу необходимо учитывать, помимо состояния больного, условия транспортировки - расстояние, виды транспорта, состояние дороги и т.д.

Не дивно, що лише 5-10% хворих з гострим інфарктом міокарда лікувались стаціонарно, а смертність серед хворих цієї категорії досягала 40-50%.

 

 

І ось для зниження цього показника наказом по Київському міськздороввідділу була створена спеціалізована бригада, яка отримала назву: спеціалізована тромбоемболічна бригада (СТЕБ). Нижче повністю приведений цей наказ.

 

 

 

ПРИКАЗ № 363
По Киевскому Городскому Отделу Здравоохранения

от 21 июля 1961 г.

Об организации бригады по борьбе с тромбоэмболическими осложнениями при Киевской станции скорой медпомощи.

Сердечно-сосудистая патология представляет одну из самых серьезных проблем современной медицины.

В настоящее время при лечении тромбоэмболических осложнений ведущими лечебными средствами являются антикоагулянты. Во многих лечебных учреждениях г. Киева еще недостаточно внедрено раннее применение антикоагулянтов, хотя опыт ведущих отечественных (Лукомский, Кедров, Кушелевский, Кудряшев) и зарубежных ученых, занимающихся этой проблемой, а также результаты трехлетней работы Ленинградского центра по борьбе с тромбоэмболическими осложнениями, доложенные на Всероссийском совещании по применению антикоагулянтов (9-11 марта 1961г.) свидетельствуют о высокой эффективности применения ранней антикоагулянтной терапии.

Учитывая большое значение раннего применения антикоагулянтов при тромбоэмболических осложнениях, в развитие приказа за № 715 от 31 декабря 1960 года по Киевскому Горздравотделу,

Приказываю:

1.      Главному врачу Городской станции скорой медпомощи т. Ленгауэр Н.А. организовать бригаду по борьбе с тромбоэмболическими осложнениями с 1 августа в составе 4,7 врача и 9,4 фельдшера вместо обычной бригады, организация которой запланирована а это время.

Организацию обычной бригады перенести на 1 октября 1961г.

2.      Установить следующий порядок работы бригады станции скорой медпомощи по борьбе с тромбоэмболическими осложнениями:

3.      Вызов бригады осуществляется через ответственного дежурного врача скорой помощи по тел. 03.

4.      Бригада выезжает по вызову врача скорой помощи:
а) в случае острого инфаркта миокарда давностью 1-3 дня;
б) в случае так называемого прединфарктного состояния (тяжелый затяжной приступ стенокардии);
в) в случае острых тромбозов и эмболий сосудов;
г) в случаях, требующих дифференциальной диагностики с острыми тяжелыми заболеваниями.

Примечание: В случае напряженной работы и загруженности спец. бригады при транспортировке больного с артериальным тромбозом, врач скорой помощи (общей бригады) может срочно госпитализировать больного в соответствующий стационар с тем, чтобы срочная терапия антикоагулянтами была начата в приемном покое.

5.      По вызову дежурного врача приемного покоя стационаров, не имеющих курглосуточно функционирующих ЭКГ-кабинетов и лабораторий с 15 до 8 часов, исключительно для дифференциальной диагностики инфаркта миокарда с другими острыми тяжелыми заболеваниями (в основном острыми хирургическими заболеваниями органов брюшной области).

Примечание:
а) в клинические больницы, имеющие возможность организовать у себя круглосуточное обследование и консультативную помощь, бригада выезжает только в исключительных случаях по жизненным показаниям.
б) прибывшей в приемное отделение стационара бригаде должно быть оказано максимальное содействие и помощь в ее работе.

6.       Ввиду того, что цель бригады по борьбе с тромбоэмболическими осложнениями заключается в ранней антикоагулянтной терапии, бригада не выезжает в случае наличия у больных следующих противопоказаний к лечению антикоагулянтами:
а) системных заболеваний крови со склонностью к кровоточивости;
б) язвенной болезни желудка и двенадцатиперстной кишки;
в) туберкулеза легких и бронхоэктатической болезни;
г) заболеваний печени;
д) нефрита;
е) злокачественных новообразований любой локализации;
ж) миомы матки и других заболеваний женских половых органов, могущих сопровождаться метрорагиями.

7.      Ответственному дежурному по станции скорой помощи направлять бригады в первую очередь к больным в состоянии коллапса и к хирургическим больным с тромбозами и эмболиями сосудов.

8.      Учитывая необходимость соблюдения физического и психического покоя больных с инфарктом миокарда, которым оказана скорая помощь, считать нецелесообразным производить в ночное время электрокардиографическое и лабораторное исследования при условии, если общее состояние больного остается удовлетворительным и больной находится в состоянии сна. Ввиду этого вызовы, принятые в дневное время, не должны выполняться в ночные часы. Ночью бригада выезжает только на срочные вызовы сразу после того, как они приняты.

9.      К больным с тромбозами и эмболиями сосудов головного мозга бригада не выезжает.

10.  Главным врачам лечебных учреждений, в которые госпитализируются больные с тромбоэмболическими осложнениями, обеспечить преемственность в лечении больных, госпитализированных в соответствующие стационары, для чего иметь запас антикоагулянтов прямого (гепарин) и непрямого действия (дикумарин, неодикумарин, фенилин, пелентан).

Примечание: Главным врачам всех лечебных учреждений города обеспечить силами пункта неотложной помощи начатую спец. бригадой антикоагулянтную терапию тем больным, которые стали нетранспортабельными к моменту прибытия врачебной перевозочной бригады станции скорой помощи.

11.  Учитывая инструкцию, одобренную Ученым Советом Министерства здравоохранения СССР от 18 июля 1954г., резолюцию XIV Всесоюзного съезда терапевтов, опыт Ленинградского центра по борьбе с тромбоэмболическими осложнениями, а также опыт кардиологической клиники, руководимой профессором А.А. Кодровым, считать показанной госпитализацию больных со свежим инфарктом миокарда без ограничения срока, прошедшего от начала заболевания (острый, подострый период) за исключением случаев, где имеют место противопоказания к госпитализации.

12.  Учитывая специфику приема и обслуживания больных с инфарктом миокарда, госпитализацию больных со свежим инфарктом миокарда производить в следующие стационары города по территориальному признаку:

13.  В больницу Ленинского р-на из Ленинского и Московского р-нов,

14.  В больницу им. Калинина из Октябрьского р-на и р-на деятельности 2-й б-цы Железнодорожного района,

15.  В 1-ю Печерскую больницу из Печерского р-на,

16.  В 1-ю Подольскую больницу из Подольского р-на,

17.  В больницу Сталинского р-на из Сталинского р-на и района деятельности 1-й б-цы Железнодорожного района.

18.  Во 2-ю Дарницкую больницу х. Красный из Дарницкого района,

19.  В б-цу им. Октябрьской революции из Шевченковского района.

20.  Предоставить врачам бригады по борьбе с тромбоэмболическими осложнениями возможность дальнейшего периодического наблюдения госпитализированных больных в стационарах города.

21.  Утвердить документацию, предложенную станцией скорой помощи для бригады по борьбе с тромбоэмболическими осложнениями.

22.  Проработать данный приказ на общих собраниях врачей всех специальностей.

                                                                                  Зав. Горздравотделом                      /Алексеев/


А з 1963р. на базі СТЕБ (яких стало дві) на станції під керівництвом Дмитра Борисовича Зільбермана був створений центр по боротьбі з тромбоемболічними захворюваннями (протиінфарктний центр), який в подальшому розвинувся в кардіологічну службу станції. Допомагали в організації та роботі  протиінфарктного центру Нона Акакієвна Гватуа та Ірина Казимірівна Следзевська, в подальшому професори Українського науково-дослідного інституту кардіології. 

Про ефективність роботи спеціалізованої бригади можна судити з доповіді головного лікаря станції Ленгауер Н.А. (1962р.):

"… в августе 1961 года по опыту Ленинграда при Киевской станции скорой помощи была организована специализированная тромбоэмболическая бригада для экстренной диагностики и помощи больным с острыми сердечно-сосудистыми заболеваниями в раннние сроки болезни.

Бригада оснащена отечественными аппаратами трех типов: фоноэлектрокардиограф (ФЭКП-2), электрокардиограф с чернильной записью (ЭКПСЧ), аккумуляторный ЭКГ аппарат (ЭКП-60). Все три типа аппаратов постоянно находятся в машине и используются в зависимости от обстоятельств случая. Фотозапись фоноэлектрокардиограммы проявляется на месте происшествия, для чего у техника ЭКГ имеется укладка с необходимыми реактивами.

Для исследования крови лаборант имеет походную лабораторию с набором реактивов и необходимым оборудованием (дорожный микроскоп, микроцентрифуга, аппарат для исследования времени свертывания крови и другое необходимое оснащение).

В отличие от аналогичных бригад Ленинградской скорой помощи (по состоянию на апрель 1961 года) специализированные бригады Киевской скорой помощи помимо обычного врачебного осмотра, снятия ЭКГ, подсчета лейкоцитов, определения РОЭ и протромбинового времени, регистрирует фонокардиограмму, исследует "С"-реактивный белок, ведет подсчет тромбоцитов ускоренным методом по Фонио, исследует время свертывания крови в аппарате Базерона на силиконизированных стеклышках, исследует стойкость капилляров по Нестерову с помощью специально реконструированного для этой цели аппарата Рива-Рочи.

1І ось у 1977 р. загальнопрофільні бригади центральної підстанції були виділені в самостійну підстанцію, з своєю диспетчерською, завідуючим підстанцією та старшим фельдшером, а спеціалізовані бригади центральної підстанції утворили підстанцію № 13, теж зі своєю адміністрацією, яка у 1991 р. була переведена у відремонтоване приміщення на вул. Ямська, 43 (не виключено, що саме це приміщення було описане А.І. Купріним у "Ямі").

Своє 60-річчя станція святкувала в новому будинку по вул. Б. Хмельницького, 37-б (колишня вул. Леніна, 37-б). В добудованому пізніше лівому крилі на першому поверсі розмістилась центральна диспетчерська на 36 ліній "03", та створений у 1979 році відділ госпіталізації. До нього входять:

-   диспетчерська, яка цілодобово розподіляє потік хворих та постраждалих серед медичних закладів міста, оперативно вирішує всі проблеми, що виникають під час госпіталізації та збирає інформацію про наявність вільних ліжок в медичних закладах;

-   довідкова служба “003”, яка забезпечує облік доставлених бригадами швидкої медичної допомоги у медичні заклади хворих та видає населенню усі довідки про місце їх госпіталізації;

На другому поверсі цього ж крила розмістилася адміністрація станції, 3-ій поверх пізніше зайняла АСУ.

У 1981г. при станції був створений дистанційний кардіологічний центр (ДКЦ) по прийому ЕКГ по телефону від загальнопрофільних та фельдшерських бригад станції, що дозволило поліпшити якість діагностики гострої коронарної патології. На відміну від більшості ДКЦ, які були створені в той час на базі інших медичних установ, ДКЦ при станції функціонує і сьогодні.

Станція швидкої та невідкладної медичної допомоги мала у своєму штаті до 200 бригад у добовому режимі.

"Основными функциями станций скорой и неотложной медицинской помощи являются:

оказание в максимально короткие строки после получения вызова скорой и неотложной медицинской помощи заболевшим и пострадавшим, находящимся вне лечебно-профилактических учреждений, а также во время транспортировки их в стационары;

перевозка больных, нуждающихся в экстренной помощи (за исключением больных с инфекционными заболеваниями), пострадавших, рожениц, недоношенных детей вместе с их матерями по заявкам врачей и администрации лечебно-профилактических учреждений.

Кроме того, Киевская станция скорой и неотложной медицинской помощи считает своими задачами обеспечение преемственности медицинского обслуживания на всех этапах оказания экстренной медицинской помощи; изучение травматизма и несчастных случаев, организацию ряда мероприятий по их профилактике". (1986 р.).

Однак об’єднання швидкої та невідкладної медичної допомоги мало не лише свої плюси, а й мінуси. Злиття двох служб з одного боку зменшувало час між отриманням виклику та прибуттям бригади, але й розширило показання до виклику бригад ШД. Це зменшувало різницю між доїздами на екстрені та невідкладні стани, призводило інколи до невиправданих запізнень прибуття бригад до тяжких хворих та потерпілих, погіршився контроль амбулаторно-поліклінічної мережі за станом хронічних хворих, оскільки більшість з них почали звертатися за допомогою на станцію, тому що цей вид допомоги став більш комфортним. Крім того, хворі не могли отримати рецепти та лікарняні листи у вечірній та нічний час.