Старша фельдшерка Галина Василівна Піддубна

30 червня наш Центр відзначає черговий день народження, нинішнього року – 119-й. Нам цікаві люди, які стали частиною його історії. До таких належить ст. фельдшер Галина Василівна Піддубна. Сьогодні на Київській “швидкій” ви не знайдете людини, яка б не знала Галини Василівни. Її трудовий шлях у закладі вимірюється 53-роками. Працювала вона і у складі виїзних бригад, була старшим фельдшером спеціалізованих бригад, ще донедавна головним фельдшером центру. Про все це - у розмові нижче.
………………………………………….
- Галино Василівно, Ви пропрацювали на Станції 53 роки. А як прийшли сюди?
-Можна сказати, що випадково. На розподілі мене дуже запрошували до Жовтневої лікарні. Я там була на практиці і, видно, сподобалася, а от мені там навпаки, якось “не пішло”. Тому коли мене запитали, чи не хочу я працювати на “швидкій”, одразу погодилася, хоча, по правді, не дуже розуміла, що то за робота. Але ж слово яке магічне – “швидка”…Чи могла я тоді подумати, що на стільки років тут затримаюсь?…Я сьогодні не уявляю себе на якійсь іншій роботі. Спочатку поставили фельдшером на загальнопрофільну бригаду. Пропрацювала місяць і мене забрали на спеціалізовану кардіологічну.
- Це знамениті тоді бригади….
- Так, наші спеціалізовані кардіологічні бригади у 60-х, 70-х були дуже авторитетними і затребуваними. Нас навіть в НДІ Стражеска викликали на дефібриляцію, бо дефібрилятори були тільки у нас. Ці бригади почали створюватися з 1961 року. Тоді київські лікарні не мали відділень, де рятували б людей від інфарктів. Вважалося, що хворих у такому стані перевозити не можна. Тому цю функцію взяли на себе протиінфарктні бригади. Нас називали у ті часи клінікою на колесах. Ми робили обстеження на місці, усі необхідні аналізи…Навіть ВООЗ вивчала наш досвід. Але якщо говорити про спеціалізовані бригади загалом, то наш профіль був не першим. Перша спеціалізована бригада була психіатрична. Створена 1954 року. А ще до Другої світової війни, у 30-х роках , були створені педіатричні та акушерські бригади. А вже в 70-і починають з’являтися інші спеціалізовані бригади - неврологічні, протишокові, гематологічні….Гематологічні виїжджали на кровотечі і в стаціонари, гінекологічні відділення. Були бригади токсикологічні, дитячі реанімаційні….І ще багато інших. З часом стаціонари в лікарнях освоїли усі ці напрямки і поступово потреба у спеціалізованих бригадах почала відпадати. Але досвід вони напрацювали дуже цінний….
- Отак на ваших очах пройшла майже половина історії нинішнього центру - зі 119 років від початку заснування до наших днів.
-Так виходить.
-А кого б ви назвали своїми вчителями?
-Лікарі-кардіологи Ела Аронівна Чечик та Дмитро Борисович Зільберман. Дмитро Борисович був нашим керівником. Він, по-суті, створив спеціалізовані кардіологічні бригади, захистив першу докторську дисертацію на тему їх роботи. Були і інші дисертації про спеціалізовані кардіологічні бригади, але писалися поза межами станції, а Дмитро Борисович був єдиним науковцем і практиком, що писав, як кажуть, без відриву від виробництва. Бувало на виклики з ним їздила. Діагност був неперевершений. Я ще не зробила аналізу крові, а він уже називає цифри…По стану пацієнта бачив. Вчителями були і головні лікарі станції. Усі вони були досвідченими практиками.
- А перший виклик пам’ятаєте?
-Дуже добре пам’ятаю свій перший день на кардіологічній бригаді. Не вийшов на роботу один фельдшер, захворів, здається. Я сама, ще стажер, з лікарем. За один день чотири реанімації. У мене руки тремтіли…На ходу вивчала вміст ящиків. . Ящики величезні- море ампул…Але нічого, “схопила на ходу”.
- А ящики якої ваги?
Та хто їх важив? Але важкі. Повністю укомплектований ящик не менше 22-23 кілограмів. А моя вага на той час 53 кілограми.
- І ви носили?
-У нас була чоловіча бригада. Джентельмени! Але якщо госпіталізація , то уже все на мені висить. Бо ноші несуть чоловіки та ще й на витягнутих руках - коридори ж вузькі, не розвернешся. Вони несуть хворого, а на мені кардіограф, ящик в руках, на плечі “амбушка”( дихальний апарат). Але по молодості все проходило нормально. У нас злагодженість була на високому рівні. Поки лікар зайде до квартири, у нас уже все розкладено, кардіограма зроблена і він уже розуміє, як діяти. Досвід це така штука…От ми заходили в квартиру, бачили хворого і одразу розуміли - є інфаркт чи нема. Працювала я і з доктором Валерієм Григорович Камінським. Називаю його досі “мій улюблений доктор”. Лікар з великої букви…Він виїхав в Америку. Рік тому його не стало.
- Я читала в одному з інтерв’ю Н.А.Ленгауер (головний лікар КСШМД 1948-1975рр), що В. Камінський під час виклику вводив електрод у порожнину серця, виводив людину з клінічної смерті.
-Було таке. Але це робили усі спеціалізовані кардіологічні бригади. Може він був першим…
- Ви працювали з легендарною Н.А.Ленгауер….
-Так, працювала. Це особлива людина.
- У чому її особливість? У чому її секрет керівництва? Усі, хто знав Наталію Андріївну, згадують її з величезним пієтетом.
-Вона знала роботу. Працювала дуже багато. Вона розуміла людей. Буває, висварить, але по справі, без образ і подальшої помсти. Була сувора, але справедлива і дуже добра. Посварить, висловить все, що накипіло, а після того і за плечі по-материнськи може обійняти….Коли вона вирішила піти з посади головного лікаря, то сама знайшла собі заміну – Івана Гнатовича Усиченка, зовсім молодого лікаря уже з досвідом керівництва швидкою допомогою у Кривому Розі. Він їй сподобався…
- А що згадується з минулого найчастіше?
- (Замислилася) Успішні реанімації. Це емоції, які не передати словами. Я, може, через той адреналін і затрималася на швидкій на стільки років. Знаю багатьох, хто пішов від нас, а ностальгія за нашою специфікою у них залишилась. Швидка медична допомога - це діагноз. Скільки було ситуацій! Ти уже весь мокрий від напруження, серце уже у пацієнта завели, а от чи живий мозок, не знаєш- людина без свідомості. Згадую такий випадок, везли до лікарні людину після реанімації. Чоловік без свідомості. А наша лікарка нахилилася над ним і причитає: “Ну миленький, ну миленький, скажи хоч що небудь…” . І той раптом:”Де я?”. Все! У моєї лікарка аж істерика в хорошому сенсі- сміється, не може зупинитися…від щастя, що витягли таки людину з лап смерті. І скільки таких “витягнутих” було!…Це згадувати приємно. Заради цього хочеться працювати.
- А от багато хто каже, що медики до смертей звикають…
- Ні,ні і ні! Не вірте. Це неправда. До смерті звикнути не можна.
- А коли було легше працювати тоді, на початку своєї трудової діяльності, чи зараз? Зараз така техніка, апаратура, можливості діагностики!…
-А тяжкості? Хворих до машини несе бригада. Наша бригада складалася з чотирьох людей. Зараз в бригаді дві людини, з водієм три. В такому випадку це мало…Треба шукати допомогу. Час втрачаєш…Або машини. Я починала із загальнопрофільної бригади, ми їздили на “Волзі”. А коли перейшла на спеціалізовану кардіологічну, то вже на “рафіку”. Кращої машини не знаю! Хоча, коли везли хворого в салоні, то наші голови були на вулиці- так тісно, але який м’який хід! Для нас це багато важить, бо цілий день, а то й добу, на колесах. На кардіологічних бригадах я пропрацювала 34 роки, з 79-го працювала уже старшим фельдшером спеціалізованих бригад, але свою не покинула, продовжувала виїжджати на виклики. Не знаю, як би я жила без “швидкої”? Це мій дім. Тому я тут досі…Не хочу йти звідси.
- Ви тут і свого чоловіка знайшли?
-Так, разом працювали на кардіологічних бригадах, тільки в різних. А одного разу довелося попрацювати в одній, бо людей багато похворіло. Пам’ятаю ту зміну, була дуже важка…Отак і почалося…Чоловік мій на КСШМД 39 років пропрацював….
- А діти ваші пов’язані з “швидкою”?
- Дочка закінчила медучилище, попрацювала у Жовтневій лікарні, а потім закінчила інститут народного господарства і пішла в іншу галузь. Дочка у нас одна. А от онуків – троє. Один з них мріє бути спортивним реабілітологом.
- Ви ж іще учасник ліквідації аварії на ЧАЕС?
- Я родом з Чорнобильського району. Так що ту біду відчула з усіх сторін. 1986 року мене командирували у зону лиха двічі. Ми чергували - кому треба буде надати термінову медичну допомогу, кого вивезти… Якось голова сільради, де ми дислокувалися, запросив нас додому гарячої картоплі поїсти. Ми тільки сіли за стіл, а тут раптом міліцейська машина у двір заїжджає,майор міліції командує : швидко збирайтеся, треба терміново їхати, у Прип’яті тяжкохворий. Ми бігом до своєї машини, а майор зупиняє:”Свою машину не беріть, сідайте в мою, бо свою потім не вивезете”. А тоді так було- заражену радіацією техніку утилізували і не випускали із зони. Сіли в міліцейську і їдемо. На під’їзді до зони - команда “задраїти люки”. Доїхали до мосту, а під мостом радіація зашкалює….Майор як назвав цифру, то мені вже стало страшно. Але ще страшніше було бачити, як уздовж доріг стоять солдатики у гімнастерках без будь-якого захисту…
- Багато чого є згадати… Для вас 30 червня це свято?
-Звісно, свято…Така дата! Приємно, що я є її частиною…і дуже вагомою…(сміється)
- А може наостанок щось веселе згадаємо з робочих буднів…
-А треба?…Мене, буває, онуки з цим дістають - розкажи та розкажи…
- І що розповідаєте?
- Тих історій було багато - і трагічних , і веселих. От зараз згадалося…Була у нас лікар К.. Маленька така! Метр двадцять з кепкою. Але фахівець хороший. І людина теж. Така цокотушка-щебетушка….До хворого завжди так лагідно звертається! І от, пам’ятаю, нічний виклик на Горького. Заходимо в квартиру. Там стеля чотири метри, а під самою стелею ледь миготить лампочка. Напівтемрява. Сидить старенька. На ліжку лежить наш пацієнт і уже укритий простирадлом з головою. Запізнилися, думаємо. Я сідаю заповнюю карточку, хлопці дрімають. А лікар взяла шматочок паперу та скручує його, щоб перевірити очне яблуко. Процедура є процедура. Обережно знімає простирадло, нахиляється і раптом я чую здивовано-перелякано-радісне:” Як ви себе почуваєте, хворий?” Я аж рота відкрила – що за жарти? І раптом наша докторка починає заливисто сміятися. Живий дідусь! Нащо його бабця вкрила з головою? Дідуся ми підкололи та попросили бабцю більше так не робити…
- Я бажаю, аби ваша робота давала вам побільше позитивних емоцій! Вітаю вас із днем народження Центру! Здоров’я вам на багато-багато років!
 
Музей КНП “Центр ЕМД та МК м.Києва”
© КНП ЦЕНТР ЕКСТРЕНОЇ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ТА МЕДИЦИНИ КАТАСТРОФ МІСТА КИЄВА

ЦЕМД та МК