На жаль, сьогодні ми практично нічого не знаємо про  діяльність керівників станції довоєнного періоду, навіть не можемо назвати усіх прізвищ. Тож наведена нижче інформація не є повною.

1902 – 1907 рр.- першим головним лікарем станції (на той момент “Рятувальної”) був   Є.Ф.Гнус. Відомо, що його роботу високо оцінило Товариство. За 5 років його керівництва Рятувальна станція  стала  повноцінним медичним закладом, що забезпечував  невідкладну медичну допомогу населенню Києва.

        1907 – 1908 -  Євгена Федоровича Гнуса  змінив лікар Оскар Францевич Гельсингіус.

        1908 – 1910 - обов’язки завідуючого виконував лікар Сігізмунд Фомич Камінський.

        1910-1915  -  станцію очолив лікар Петро Георгійович Коломойцев.

Наступні керівники станції швидкої медичної допомоги в м.Києві до 1926 року невідомі.

      1926- 1928 -  керівником станції став лікар Микола Євгенович Дудко.

      1928 -1935  - станцію очолює лікар Оскар Петрович Музиченко.

      1935 - 1941 р. - станцією керував лікар Юрій Юрійович Купрієнко,

 який трагічно загинув у 1941 році під Києвом.

      1943-1944 р. - після звільнення міста Києва від фашистів  станцією керує лікар Антоній Георгійович  Федоров.

     1944- 1945- Параска Михайлівна Рябова.

     1945 -1946 -  начальник станції лікар Федір Федорович Чеботарьов. Увійшов в історію КСШМД як талановитий раціоналізатор та винахідник. Так, в 1949 році будучи заступником начальника станції Федір Чеботарьов розробив протиопікову рідину “ПОЖ”, яка майже 30 років була на оснащенні бригад. Ним же були розроблені близько 10 рідких форм медичних коктейлів, які застосовувались в роботі швидкої медичної допомоги.

     1946р. -  станцію очолив лікар Іван Степанович  Богомолець.

    1948- 1975 рр. – головним лікарем станції призначено Наталію Андріївну Ленгауер.

Є імена-символи. Таким символом для Центру екстреної (швидкої) медичної допомоги міста Києва  є  ім’я Наталії Андріївни Ленгауер. Наталія Андріївна очолювала станцію 27 років (1948 -1975). Загальний стаж роботи на “швидкій” понад 45 років. З   діяльністю Наталії Андріївни  на посаді  головного лікаря  пов’язана ціла епоха у розвитку швидкої медичної допомоги України і тодішнього Радянського Союзу. Серед найголовніших здобутків, що одержали світове визнання, варто назвати створення першого в історії нашої служби швидкодопоміжного  кардіологічного авангарду – центру боротьби з тромбоемболічними захворюваннями, своєрідної  клініки на колесах, що взяла на свої плечі функції  допомоги хворим із загрозою інфаркту міокарда на догоспітальному етапі. Ця новація, що  врятувала  не одну тисячу життів, була заряджена і приведена в рух енергією, ентузіазмом та професіоналізмом Наталії Андріївни Ленгауер. За досягнення на цій ниві її було  нагороджено “Золотою Зіркою” і званням Герой Соціалістичної праці. Не менша заслуга Наталії Андріївни  і  у створенні   дружного новаторського колективу, що  завжди    прагнув і прагне йти у  фарватері  революційних перетворень у справі ургентної допомоги.

 Народилася  Наталія Андріївна Ленгауер 20 серпня 1908 року на станції Долинська Херсонської губернії у родині інженера-залізничника.  

Батько Наталії Андріївни - Андрій Ксаверович - був далеким нащадком німецьких колоністів, яких ще російська цариця  Катерина ІІ запросила переїхати до України. Закінчив політехнічний інститут у Харкові, працював у  Сибіру, будував залізницю через Забайкалля. Дитячі роки Наталія провела на станції Сретинськ.

Мама Наталії Андріївни - Ольга Марківна Честахівська - була онукою  художника Григорія Миколайовича Честахівського, який  дружив з Тарасом Шевченком. Саме Григорій Честахівський був ініціатором перепоховання Кобзаря  на Чернечій Горі у Каневі.

У 1916 році сім’я переїхала за місцем роботи батька до м. Перм.

У 1919 році мати Ольга Марківна з синами Андрієм, Юрієм і дочкою Наталією повертаються до України.

За рік Ленгауери уже -  в Одеській області, куди батька Наталії призначають інженером  залізничної станції Роздільна.

У 1924 році Наталія Андріївна закінчила Одеську семирічну трудову школу і  працювала технічним лаборантом на станції  Жмеринка.

Після призначення батька на посаду інженера Південно-Західної залізниці,  1927 року, родина Ленгауерів переїжджає до Києва. Наталія Андріївна вступає до Київського медичного технікуму, який закінчує в 1930 році. Потім здобуває вищу освіту на стоматологічному факультеті Київського медичного інституту.

Навчання у вузі поєднує з роботою технічного лаборанта і виїзного фельдшера станції швидкої медичної допомоги м. Києва.

У 1934 році закінчує медичний інститут, виходить заміж за Олексія Богданова  і переїжджає до Москви. Тоді ж починає працювати черговим лікарем приймального відділення лікарні  “Медсантруд”.

У 1937 році, після народження сина Юрія, повертається до Києва і знову влаштовується на роботу на станцію швидкої медичної допомоги помічником старшого лікаря зміни.

Почалася Друга світова війна, Київська “швидка” перейшла на казармовий стан, 60% працівників у перші дні були мобілізовані до армії.

З останнім ешелоном була евакуйована у Магнітогорськ і Наталія Андріївна. У Магнітогорську вона почала працювати лікарем на металургійному комбінаті. За рік Наталія Андріївна уже  на посаді заступника начальника медсанчастини комбінату, де і пропрацювала до 1946 року. Мала більше 40 подяк від керівництва комбінату і обласного відділу охорони здоров’я, нагороджена  медаллю “За доблесну працю” і значком “Відмінник охорони здоров'я”.

До Києва Наталія Андріївна  повертається  1946 року і повертається до  Київської станції швидкої медичної допомоги. Працює лікарем. З липня 1948 року  –  головний лікар станції.

Станція для Наталії Андріївни стає домівкою, колектив – родиною. Вся її енергія, сила, розум, знання, досвід були віддані справі удосконалення та розвитку швидкої медичної допомоги.

Під її керівництвом станція стала передовим медичним закладом не тільки у Києві, але й Радянському Союзі, визнана школою передового досвіду УРСР, а з 1956 року – і Радянського Союзу.

 Основним професійним кредо нового головного лікаря cтанції стало перетворення служби швидкої в стаціонар на колесах. На той час такий підхід був дуже актуальним.

Стрімкий розвиток кардіологічної допомоги на швидкій починається з 1961 року, коли вперше в Україні була створена спеціалізована тромбоемболічна бригада (СТЕБ)

Саме бригада Київської станції швидкої медичної допомоги  1961 року вперше в Україні провела ЕКГ-обстеження хворого на місці виклику.

Уже за два роки, 1963-го, на базі Київської станції швидкої допомоги створюють перший у країні центр боротьби з тромбоемболічними захворюваннями. На лінію виходить ще одна бригада (СТЕБ). Щороку кількість таких бригад збільшується. 1974 року запроваджуються малі кардіологічні бригади, що додає службі мобільності, а відтак, і ефективності.

На станції відкривається цілодобова лабораторія ургентної діагностики.  В ній визначалась активність глютамінощавлевооцтової та піровиноградної трансаміназ, С – реактивний білок. 

 Київська станції швидкої медичної допомоги  розвивається і вже потребує нових площ, що дали б можливість реалізовувати нові проекти. 1961 р. Н.А. Ленгауер добивається виділення земельної ділянки на вул. Леніна,37-Б (нині - вул. Б.Хмельницького)/ і вже за два роки  швидка переїжджає у нове комфортне приміщення.

У 1965 році на ВДНГ СРСР Київська станція швидкої медичної допомоги отримала диплом ІІ ступеня, 2 срібні і 5 бронзових медалей; у 1972 році –  диплом 1 ступеня, золоту і 2 срібні медалі; у 1974 році - диплом 1 ступеня та золоту медаль; у 1972 році Київську станцію швидкої медичної допомоги нагородили Грамотою Міністерства охорони здоров’я УРСР та Республіканського Комітету профспілок медичних працівників.

Станція перетворювалася у співдружність високосвічених фахівців. За ініціативи Ленгауер були запроваджені  наукові вівторки, коли на лекції  науковців Київського медінституту, НДІ ім. Стражеска  збиралися усі лікарі «швидкої». Це був період найвищого підйому діяльності столичної “швидкоІ”. Вона стає майданчиком передового досвіду України, СРСР а також ООН, її двічі відвідує Генеральний  директор ВООЗ. На науково-практичній базі Київської станції швидкої медичної допомоги було організовано низку науково-практичних конференцій у 1959, 1962, 1964 - 1965, 1968, 1972 - 1974 роках, а у вересні 1967 року проведено 4-й Міжнародний конгрес з питань швидкої медичної допомоги, з 1968 року проходили щорічні семінари Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ).

У 1950 році Ленгауер Н.А. відзначено почесним званням “Заслужений лікар УРСР”, у 1960 році Указом Президії Верховної Ради УРСР нагороджено Почесною Грамотою, її ім’я занесене у книгу Трудової слави Київщини.

Крім того, за великі заслуги перед Батьківщиною і охороною здоров’я Ленгауер Наталія Андріївна в 1969 році удостоєна високого звання Героя Соціалістичної праці.

Наталія Андріївна поєднувала роботу керівника станції швидкої медичної допомоги з активною громадською діяльністю: двадцять п’ять років обиралася депутатом Київської міської ради, була членом Республіканського Комітету захисту миру, членом жіночої ради міста, членом президії Київської міської профспілки медичних працівників.

Загалом Наталія Андріївна пропрацювала на станції швидкої медичної допомоги 50 років – з 1930 по 1934рр., з 1937 по 1941 рр та з 1946 по 1988рр. З них 27 років- головним лікарем станції. 1975, вирішивши піти на заслужений відпочинок, Наталія Андріївна переходить на посаду старшого лікаря, щоб своїм знаннями, багатим  досвідом, життєвою мудрістю допомагати своїм молодшим колегам  тримати руку на пульсі роботи станції, яку вона  по-суті підняла і зробила у певному сенсі брендом передової медицини. На пенсію Наталія Андріївна пішла 1988 року у віці 80 років.

      З притаманною їй завзятістю, наполегливістю Наталія Андріївна  прокладала шляхи новим методам лікування, застосуванню  найновіших наукових досягнень в медицині,зокрема, в ургентній кардіології, створила спеціалізовані бригади швидкої медичної допомоги, оптимізувала диспетчерську службу, зробила свій внесок у реформування швидкої медичної допомоги не тільки в Україні, але й поза її межами. Постійна готовність Наталії Андріївни підтримати будь-яке розумне починання, людяність і порядність забезпечили їй заслужений авторитет серед колег.

Наталія Андріївна все робила у житті талановито: працювала, вчила, виховувала, відстоювала справедливість, а турбота про здоров’я людини для неї була понад усе. Крім того, вона була надзвичайно обдарованою людиною, вмілим організатором, високопрофесійним медиком.

Завдяки Наталії Андріївні, на Київській станції швидкої медичної допомоги панувала неповторна атмосфера товариськості, демократії, довіри та доброзичливості. Приємно, що ця  традиція живе у нашому колективі і понині.

Померла  Н. А. Ленгауер  10 лютого 1997 року, похована на Лук’янівському цивільному кладовищі. На фасаді приміщення КСШМД  встановлено меморіальну дошку. Щороку  в день народження нашої “мами Фруми”  на її могилу лягають квіти. Їх приносять  колишні учні, колеги і ті, хто уже не застав Ленгауер на “бойовому посту”, але  підтримує традицію доброї пам’яті про достойну людину, котра відслужила десятки років вірою і правдою станції, місту, киянам…

Іван Гнатович Усиченко народився 19 серпня 1938 року в селянській родині в селі Вергуни Черкаської області. Сільську семирічку  закінчив на “відмінно” і вступив до фельдшерсько-акушерського училища в Черкасах. Ще учнем училища був призначений тимчасово керувати фельдшерсько-акушерським пунктом і досконало впорався з цими складними обов'язками. У 1957 році вступив до Дніпропетровського державного медичного інституту. У 1963 році, у Кривому Розі недавньому студенту доручили керувати міською станцією швидкої медичної допомоги.

У 1975 році Міністерство охорони здоров’я України доручає Івану Гнатовичу  очолити столичну станцію швидкої медичної допомоги.  І.Г. Усиченко повинен був змінити її багаторічного лідера, Героя Соціалістичної праці, легенду медицини Наталію Андріївну Ленгауер. Він наполіг, щоб була введена посада старшого лікаря підстанцій швидкої медичної допомоги саме для подальшої роботи на станції Наталії Андріївни, що додало їй ще 13 років плідної роботи на користь служби.

Під  керівництвом І. Г. Усиченка проведено ряд організаційних заходів, з метою покращення роботи служби швидкої та невідкладної медичної допомоги в місті: об'єднання пунктів невідкладної медичної допомоги зі станцією швидкої медичної допомоги,  відкриті нові  підстанції, збільшена кількість виїзних бригад, організаційно вдосконалена і укріплена оперативна служба, зокрема, диспетчерська, значно розширилася і удосконалилася спеціалізована служба, створена і виділена в окрему педіатрична служба. Іван Гнатович Усиченко сприяв будівництву  міської лікарні швидкої медичної допомоги.

Іван Гнатович також брав активну участь у громадському житті, був депутатом міськради, завідувачем сектору охорони здоров'я Міського Комітету народного контролю.

Працював Іван Гнатович  на посаді головного лікаря Київської станції швидкої та невідкладної медичної допомоги до 1986 року.

Загалом, роботі на “швидкій” він віддав двадцять три роки життя.

Кандидат медичних наук. Заслужений лікар України.

Нагороджений орденами “Жовтневої революції”, “Трудового Червоного прапора”, “За заслуги” ІІІ, ІІ та І ступенів, Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Неодноразово обирався депутатом різних рівнів, зокрема народним депутатом СРСР.

З 1986 по 2018 І.Г. Усиченко очолював Товариство Червоного Хреста України. Помер Іван Гнатович у 2021 році. Похований на Байковому кладовищі.

Свій трудовий шлях почала 1959 року медсестрою. Після закінчення Київського медінституту  (1968 року)  працювала на Київській станції швидкої та невідкладної медичної допомоги виїзним лікарем, завідувачкою підстанції №3. 1986-го призначена  головним лікарем станції. З 1989-го Тамара Василівна-  переходить на посаду заступника головного лікаря, згодом  виїзного  лікаря, де працює по 2001-й рік. У роки    керівництва закладом Т.М. Адамович  очолюваний нею колектив з честю пройшов  особливо тяжке випробування -  участь у ліквідації наслідків  аварії на Чорнобильській атомній станції.

                                          …………………..

      З 1989- по 2021 рік станцію ,2013 року перейменовану на Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф, очолював Заслужений лікар України  А.В. Вершигора

А.В. Вершигора, Заслужений лікар України, народився  13.10 1950-го у с. Бобровиця Чернігівської області. 1973-го закінчив Київський медичний інститут за спеціальністю “Педіатрія”. Свій трудовий шлях в медицині почав ще студентом, працюючи  на медсестринській посаді. Після закінчення вишу, одержав направлення  до Темірської центральної районної лікарні Актюбінської області в Казахстані. Пропрацювавши рік за межами України, повернувся в рідні краї. Працював лікарем-педіатром в райцентрі  Малин Житомирської області, у м. Димер - Києво-Святошинського району Київської області. З 1977-го  його місце роботи – Київська станція швидкої та невідкладної медичної допомоги, нині – Центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. Починав   виїзним лікарем-педіатром, обіймав посади- старшого  лікаря-педіатра,  старшого лікаря оперативного відділу, завідувача підстанції , заступника головного лікаря станції швидкої допомоги з медичної частини. З березня 1989-го- по 2021 рік- директор Центру ЕКМД та МК міста Київ. Цей стаж є своєрідним рекордом серед  очільників київської “швидкої”.

     За час  керівництва станцією А. В.  Вершигорою   було  докорінно модернізовано засоби зв’язку та автоматизованої системи управління, що дало можливість поставити на новий рівень  надання медичної допомоги населенню, зокрема покращити показники  оперативності  та можливість  ефективного контролю за головними чинниками якості . Йдеться про  запровадження  принципово нової технології обробки викликів – централізований прийом, децентралізоване  виконання з централізованим контролем за етапами виконання викликів, що суттєво зменшило запізнення бригад (1996 ), вперше в Україні введено в технологічний процес   автоматизовану інформаційну диспетчерську систему  (АІДІС) “Швидка медична допомога”(1989), розроблено єдині правила виклику та нормативи прибуття  бригад ШМД на місце виклику (2010),  у складі оперативного відділу створено  консультативно-телеметричний центр (КТЦ), оснащений сучасним кардіологічним телеметричним комплексом UNET, що приймає ЕКГ-сигнали  від електрокардіографів з функцією телеметрії, якими оснащені бригади ЕМД  та центри первинної медико-санітарної допомоги (2014),  створено підрозділ медицини катастроф (2004),   запроваджено першу  і  єдину в Україні  консультативну службу – поради лікаря по телефону – 15-83 (1987 рік), яка діє донині ,   запроваджено громадські слухання  з проблем   роботи та оцінки діяльності швидкої медичної допомоги міста Києва (2008 ),  розроблено логотип Київської СШМД ( 1992) , стандарт  кольорографічного розфарбування  санітарних автомобілів  ШМД України, відповідно до міжнародних стандартів; впроваджено нову  форму одягу  для працівників служби ШМД та медицини катастроф за міжнародними стандартами, що прийшла на зміну білим халатам (1997). А.В Вершигора ініціював створення Всеукраїнської  асоціації працівників    швидкої допомоги та медицини катастроф.

 Помер Анатолій Васильович 3 жовтня 2021 року. Похований на Байковому кладовищі.