103
SMS на 10003 для людей з вадами слуху та мови (абонентам Київстар)
ssmp@health.kiev.ua
  Офіційний веб сайт

Станція швидкої медичної допомоги (ШМД) в м. Києві була організована у 1902 році однією з перших подібних установ світу, створених  для подання медичної допомоги при важких травмах та захворюваннях, що загрожували життю пацієнтів. За цей час вона пережила революцію, дві світові війни, перебудову; її роботу організовували і контролювали більше десятка керівників (спочатку завідуючих станцією, а потім головних лікарів); існувала в умовах царської Росії, Радянського Союзу і продовжує функціонувати в умовах незалежної України.

Перші медичні установи, призначені для подання екстреної медичної допомоги на місці виникнення травми чи захворювання почали організовувати в кінці XVIIIстоліття. В 1767 році за ініціативою C. Noorvigh, VanClercqI.S. Wermede в Антверпені було створено "Товариство подання допомоги потерпілим при нещасних випадках". Подібні товариства пізніше виникли у Парижі, Гамбурзі. В Києві у 1881 році був створений "Кружок врачей с целью ночных врачебных дежурств" і з 6-го лютого цього ж року при міській управі почав функціонувати пункт нічних чергувань, в роботі якого приймали участь спочатку 19 лікарів, а в 1883 році – 29 лікарів.

Першим прообразом станції швидкої медичної допомоги стала Wiener Freiwiligs Rettungs Geseillschaft ("станція швидкої допомоги" при залізниці в м. Вена), створена за ініціативою венського лікаря JaromyrMundy, яка почала функціонувати з 1-го травня 1883 року. Поштовхом до її створення стала пожежа у Венському театрі в 1881 році. Через 8 років, одна з перших у царській Росії, почала функціонувати станція швидкої медичної допомоги у м. Києві. У виданому в 1912 році Товариством Швидкої медичної допомоги в Києві "Календаре, справочной и адресной книге" читаємо: 

У насъ въ Россiи первая спасательная станцiя возникла въ Варшаві. Сочувствiе населенiя и здісь создало прочное положенiе станцiи Общества, процвітающей уже свыше 10 літъ. Въ декабрі 1900 года открылась станцiя въ Лодзи. Въ 1902 году 30 iюня по иницiативі К.М. Модзелевскаго открыла свою діятельность спасательная станцiя въ г. Кiеві. Вскорі затемъ подобныя учрежденiя стали функционировать въ Вильні, Ригі, Минскі, Казани, Ростові на Дону, Одессі, Екатеринославі, въ Москві и в Харькові

Спираючись на це, саме 30 червня 1900 року вважається датою утворення Київської станції швидкої медичної допомоги. На момент організації до штату станції (яка називалась тоді "Спасательная станция Общества скорой медицинской помощи в г. Киеве") входили:

-   Лікарі: один завідуючий станцією та 8 чергових лікарів,

-   Санітари: один головний санітар та 4 старших санітара, а до кінця 1902 року було залучено ще 4 молодших санітара.

-   Станція мала 3 кінні карети, придбані за рахунок благодійних пожертвувань.

-   Обслуговуючий персонал: 3 кучера, 1 двірник, 1 кур’єр.

Кожна карета була оснащена 2-ма сундуками: великим хірургічним (з інструментами, перев’язувальним матеріалом, медикаментами) та малим (переважно, з антидотами). На станції були факели, пожежні каски, запас медикаментів та перев’язувального матеріалу на випадок масових травм.

Першим приміщенням станції була садиба по вул. Пирогова, 6. Збільшення обсягу медичних послуг та розширення станції призвели до того, що це помешкання стало замалим. 15 червня 1907 року станція перейшла у садибу по вул. Володимирській, 33. Збереглась фотографія того часу, яку іноді помилково вважають за перший будинок станції.

5s

У 1913 році станції запропонували поміняти садибу на Володимирській, 33 на Рейтарську, 22, на що була дана згода. З 9 травня 1913 р. станція тимчасово перейшла на садибу санітарного двору по вул. Ново-Павлівській, а на Рейтарській, 22 почалося будівництво нового будинку для потреб станції. 20 листопада 1913 р. станція перейшла в добудований флігель по вул. Рейтарська, 22. Подальший розвиток матеріальної бази станції був загальмований першою світовою війною та роками розрухи, що настали після революції 1917 року. 

Першим завідуючим станцією став лікар Є.Ф. Гнус. Наступні завідуючі станцією (пізніше - Головні лікарі станції): О. Гельсингіус, П.Г. Коломойцев, Н. Дудко, Музиченко, Ю.І. Купрієнко, А.І. Федоров, П.М. Рябова, Ф.Ф. Чеботарьов, І.С. Богомололець, Н.А. Ленгауер, І.І. Усіченко, Т.В. Адамович, А.В. Вершигора, який керує станцією сьогодні.

Перегортаючи пожовтілі документи можна простежити зміни в організації роботи станції. У звіті "Общества" за 1902 рік читаємо: 

Санитары и кучера отпускались поочередно (ежедневно по одному) съ 1 часу дня до 11 часовъ вечера, но потомъ время отпуска было увеличено, отпуски продолжались съ 11 часовъ утра до 11 часовъ вечера; при этихъ условiяхъ по воскреснымъ и праздничнымъ днямъ санитарная прислуга иміетъ время посіщать церковь. При указанномъ выше составі санитарнаго персонала, всі три кареты Общества всегда готовы къ выізду и каждая изъ нихъ иміетъ постоянный служебный персоналъ. Персоналъ каждой кареты дежуритъ по два часа поочередно у каретъ если небыло за это время выізда – этотъ порядокъ дежурствъ на посту продолжается съ 9 часовъ утра до 11 часовъ ночи; ночью же для выізда вызывается персоналъ изъ казармы. За время съ 30 iюня по 31 декабря 1902 г. включительно, населенiе города пользовалось услугами Спасательной Станцiи 2006 разъ. Днемъ 1.488 (74,2%) и 518 разъ ночью (25,8%). Скорую помощь требовали: полицiя 445 разъ (22,2%), учрежденiя 304 раза (15,2%), фабрики 66 разъ (3,2%) и частныя лица 1.191 разъ (59,4%). Высылались кареты для оказанiя помощи 1565 разъ (78%), оказывалась помощь приходящимъ на станцiю Общества 441 разъ (22%), помощь не оказывалась 173 раза (8,6%) (помощь вызывалась къ хронически больнымъ, требующимъ послідовательнаго леченiя, или къ пьянымъ не требующимъ врачебной помощи), напрасныхъ требованiй было 79 (4%).

Завданням станції було подання екстреної медичної допомоги на місці виклику при станах, що загрожували життю хворих та потерпілих. Рівень тодішніх медичних знань та можливості станції знайшли відображення в положеннях про порядок виклику та привід до виклику карет швидкої медичної допомоги:

Врачи общества выізжают со станцiи для подачи медицинской помощи съ каретой или безъ нея во всіхъ несчастныхъ случаяхъ и внезапныхъ заболіванияхъ (посліднiя только вні собственной квартиры), когда пострадавшiй или заболівшiй не можетъ ни самъ прiіхать, ни быть доставленнымъ на станцiю вслідствiе или его бессознательнаго состоянiя, или рода поврежденiя, могущаго при доставленiи на станцiю угрожать жизни больного или увеличить опасность его положенiя; сюда относятся всі случаи обморока (вні квартиры), отравленiй, угара, утопленiя, повішенiя, проникающихъ пораненiй области головы, груди, живота (особенно съ выпаденiемъ внутренностей, открытые переломы (съ нарушенiемъ цілости кожи) рукъ и ногъ, простые переломы (безъ нарушенiя цілости кожи) ногъ, очень обильныя (не останавливаемыя домашними средствами: перетягиванiе платкомъ, полотенцемъ) кровотеченiя при всякаго рода пораненiяхъ, а также изъ носа горла, матки, кишекъ и пр., выпаденiе прямой кишки, матки, случаи остраго ущемленiя грыжи, родовъ (вні квартиры), сильныхъ ожоговъ, обваловъ потолковъ, земли, угрожающихъ жизни, взрыва газа, пораженiя электрическимъ токомъ. Къ "неизвістнымъ случаямъ", заразнымъ, психическимъ больнымъ и пьянымъ, поскольку они не получили никакихъ опасныхъ поврежденiй, – врачи Общества не выізжаютъ. Во всіх остальныхъ случаяхъ, не угрожающихъ жизни и не требующихъ немедленной помощи, какъ-то: ушибы, вывихи, простые (без нарушенiя цілости кожи) переломы рукъ, подавленiе костью и пр. (когда больной не задыхается), раненiе головы и другихъ частей тіла съ небольшими или легко останавливаемыми (при завязыванiи платкомъ или полотенцемъ) кровотеченiями, небольшiя кровотеченiя изъ носа, горла и проч., внезапныя заболіванiя (вні собственной квартиры) безъ потери сознанiя, легкiя случаи отравленiя (безъ особенной боли и потери сознанiя), инородныя тіла (булавки, куски дерева и проч.) въ тілі, отрывы пальцевъ и ногтей машинами, укусы животными и проч. пострадавшiе должны быть доставляемы на станцiю О-ва. Врачи О-ва оказываютъ помощь только тогда, когда отъ начала заболіванiя или несчастнаго случая прошло не боліе 2-3 часовъ. Каждый житель города Кiева въ случаі необходимости иміет право вызвать скорую помощь, не прибігая къ чьему-бы то ни было посредничеству. Для вызова станцiи слідуетъ отыскать ближайшiй телефонъ, вызвать телефонную станцiю и на вопросъ телефонистки: "что угодно" или "станцiя", отвітить: "Скорую помощь", телефонъ немедленно будет соединенъ со станцiей Скорой помощи. Вызывающiй, не отнимая трубки отъ уха, отвічаетъ на всі вопросы врача: № телефона, по которому говоритъ вызывающiй скорую помощь, что случилось, какъ давно произошелъ несчастный случай или заболіванiе, улица, № дома, № квартиры, кто сообщаетъ и долженъ ждать отвіта врача: "прiідемъ или не прiідемъ". Карета не выізжаетъ, если вызывающiй ограничится сообщенiемъ случая и его адреса и, не получивъ отвіта, уйдетъ от телефона.

Суттю цього положення було прагнення подати медичну допомогу якнайшвидше і в максимально повному обсязі. При цьому, з метою зменшення часу, затраченого медичним персоналом на один виклик, та збільшення обсягу медичної допомоги, пропонувалось при можливості доставляти хворих та потерпілих безпосередньо на станцію.

 

Сьогодні важко уявити, щоб потерпілим з травматичною ампутацією пальців, сторонніми тілами стравоходу відмовляли у виклику "швидкої допомоги". Однак не слід забувати, що на той час не існувало травматологічних пунктів, центрів мікрохірургії. А менша територія міста Києва, стан доріг, швидкість пересування карети швидкої медичної допомоги, розміщення телефонних апаратів та час, затрачений потерпілим на те, щоб самостійно добратись до станції цілком виправдовувало дане положення.

 

На жаль, на сьогоднішній день збереглось небагато документів, які б свідчили про стан станції в наступні роки. Але й ті, що залишились, дають уявлення про самовіддану працю медичного персоналу станції та труднощі (в тому числі й фінансові), які супроводжували становлення і розвиток цієї медичної установи. Ось фрагмент об’яви того часу:

Дамскiй Комитетъ Общества Скорой Медицинской Помощи въ г. Кiеві, устраивая 25
марта с. г. въ залі Купеческаго Собранiя РОЗЫГРЫШЪ лотереи въ пользу вышеназваннаго Общества, покорнійше проситъ Васъ почтить его своимъ присутствиемъ

 Довоєнні роки

Матеріальні труднощі супроводжували станцію і в перші роки Радянської влади. 

2Однак матеріальна база станції поступово поліпшувалася. Якщо до кінця 1902 року при станції було лише три медичних карети "Лорек і Ко", то вже в 1913 р. були придбані перші 2 санітарні автомобілі. А на 1941 рік станція вже мала 46 машин, в штаті станції працювало 115 лікарів, які обслуговували 23 бригади.

Розвиток медицини та прагнення надавати якомога раніше медичну допомогу в повному обсязі спонукали до створення спеціалізованих бригад. Перші спеціалізовані бригади почали функціонувати ще в довоєнні роки: у 1932 році була створена перша акушерська бригада, у 1934 році – перша педіатрична.

Але в 1941 році мирне життя Киян було знову перерване. 22 червня 1941 року, в перший же день війни, на Київ впали німецькі бомби.

Киев бомбили, нам объявили, Что началася война

 

Частина медичних працівників станції була призвана до лав Радянської Армії, решта переведена на казармене положення. Під час німецької окупації матеріальна база станції була майже знищена. На фронтах Великої Вітчизняної війни загинуло близько 100 співробітників станції. 

 

 

      Повоєнний розвиток

У 1943 році, після звільнення Києва від німецької окупації, станція відродила свою роботу. Через деякий час станції була виділений один вантажний автомобіль. Однак більшість викликів доводилось виконувати пішки. Власними силами колектив відновлював майстерні та гараж. В 1945 р. було отримано ще 3 санітарні машини, а з 1948 р. почали надходити нові санітарні автомобілі.

 З 1948 р. станцію очолила Наталія Андріївна Ленгауер, яка зробила найвагоміший внесок в розвиток швидкої медичної допомоги м. Києва і керувала станцією до 1975 р. За видатні заслуги в розвитку та організації медичної допомоги вона була удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці. А за її чуйність, доброту, які органічно поєднувались з високою вимогливістю, працівники станції називали її "наша мама". В цей час рівень медичної науки та техніки сприяв пошуку найбільш ефективних методів допомоги на догоспітальному етапі, розвитку подальшої спеціалізації бригад, а портативна медична апаратура дозволяла відповідно оснастити їх всім необхідним. В 1950 р. на станції працювало вже 16 виїзних , в т.ч. одна педіатрична. В цьому ж році станція швидкої медичної допомоги м. Києва була визнана школою передового досвіду УРСР, а з 1956 р. – школою передового досвіду СРСР.

Ось відозви про організацію швидкої медичної допомоги м. Києва учасників IV Міжнародного конгресу з питань швидкої медичної допомоги (1967р.).:

 

- Я намагатимуся організувати у себе в країні таку ж відмінну систему швидкої допомоги, як у вас, - проф. Суміо Міта, Японія. 

- Це найкраща станція швидкої допомоги, яку мені доводилося бачити, - проф. Монті, США.