Короткий екскурс в минуле  нашого Центру

Станція швидкої медичної допомоги (ШМД) в м. Києві була організована у 1902 році однією з перших подібних установ світу, створених  для надання медичної допомоги при важких травмах та захворюваннях, що загрожують життю пацієнтів. За цей час вона пережила революцію, дві світові війни, перебудову; працювала умовах  царської Росії, Радянського Союзу і продовжує функціонувати в  незалежній Україні.

А починалося все з “Гуртка лікарів, з метою нічних чергувань”, створеним Київським Товариством лікарів. Уже 6 лютого 1881 року  гурток відкриває  пункт нічних чергувань при міській управі на Хрещатику, 18. Усі лікарі працювали на безоплатній основі.  За виїзди лікаря треба було платити 45 копійок. Якщо пацієнт був неплатоспроможним, візника оплачувала Дума. Київський пункт нічних лікарських чергувань, по-праву, можна назвати  станцією швидкої медичної допомоги в мініатюрі.

Будинок Міської Думи. Вул. Хрещатик, 18.

На третьому поверсі працював пункт нічних чергувань. Світлина 1883р.

Прообразом станції швидкої медичної допомоги як організаційно-функціональної структури є  Wiener Freiwiligs Rettungs Geseillschaft ("станція швидкої допомоги при залізниці в м. Відень), створена за ініціативою віденського професора та громадського діяча барона Яромира Мунді. Станція розпочала свою діяльність 1-го травня 1883 року. Поштовхом до її створення стала пожежа у Віденському театрі в 1881 році, коли через  відсутність необхідної в такій ситуації  медичної допомоги, загинуло майже 500 глядачів.

Станція швидкої медичної допомоги у м. Київ з»явилася за 19 років пісвя Віденської, і стала однією з перших у царській Росії. У виданому в 1912 році Товариством Швидкої медичної допомоги в Києві "Календаре, справочной и адресной книге" читаємо: 

У насъ въ Россiи первая спасательная станцiя возникла въ Варшаві. Сочувствiе населенiя создало прочное положенiе станцiи Общества, процвітающей уже свыше 10 літъ. Въ декабрі 1900 года открылась станцiя въ Лодзи. Въ 1902 году 30 iюня по иницiативі К.М. Модзелевскаго открыла свою діятельность спасательная станцiя въ г. Кiеві. Вскорі затемъ подобныя учрежденiя стали функционировать въ Вильні, Ригі, Минскі, Казани, Ростові на Дону, Одессі, Екатеринославі, въ Москві и в Харькові.

30 червня 1902 року  дата відкриття Київської станції швидкої медичної допомоги. На момент організації до штату станції (яка називалась тоді "Спасательная станция Общества скорой медицинской помощи в г. Киеве"), входили:

-     Лікарі: один завідуючий станцією та 8 чергових лікарів.

-   Санітари: один головний санітар та 4 старших санітара, а до кінця 1902 року було залучено ще 4 молодших санітара.

-   Станція мала 3 кінні карети, придбані за рахунок благодійних пожертвувань.

-   Обслуговуючий персонал: 3 кучера, 1 двірник, 1 кур’єр.

Кожна карета була оснащена 2-ма скриньками: великою -  з хірургічними інструментами, перев’язувальним матеріалом, медикаментами та малою - переважно, з антидотами. На станції були смолоскипи, пожежні каски, запас медикаментів та перев’язувального матеріалу на випадок масових травм.

Першим приміщенням станції була садиба по вул. Пирогова, 6. Дуже скоро стареньке приміщення стало для неї замалим. 15 червня 1907 року станція переїхала у  придбану на пожертви меценатів  та кошти міста садибу по вул. Володимирській, 33. Зараз за цією адресою знаходиться приміщення СБУ. Збереглась фотографія того часу, яку іноді помилково вважають за перший будинок станції.

                                                                 На світлині- Володимирська,33.

У 1913 році станції запропонували обміняти садибу на Володимирській, 33 на ділянку землі за адресою Рейтарська, 22, що  відкрило Товариству перспективи  спорудження  нової будівлі за усіма вимогами для ефективної роботи станції. З  9 травня 1913 р. станція тимчасово перемістилася на територію  санітарного двору по вул. Ново-Павлівській, а на Рейтарській, 22 почалося будівництво об’єкту, який за задумом відомого київського  архітектора Й.Зекцера, мав стати  взірцевою будівлею “швидкої” для Європи, як за зовнішнім виглядом, так і за функціональністю. Це мав бути великий комплекс, що включав велику кількість служб, зокрема і лікарню швидкої медичної допомоги. Товариство швидкої медичної допомоги, взявши чималий кредит, додавши до нього пожертви київських підприємств, меценатів і простих киян, зобов’язується подарувати уже  готову будівлю місту.  20 листопада 1913 р. станція перейшла в добудований флігель по вул. Рейтарська, 22. У рік, коли нове приміщення мало б передатися місту, почалася  Перша Світова війна. Ще недобудована споруда стає лазаретом для поранених. Подальший розвиток матеріальної бази станції  загальмовується і  війною, і роками розрухи, що настали після  1917 року. 

Першим завідуючим станцією був лікар Є.Ф. Гнус. Наступні завідуючі станцією (пізніше - Головні лікарі станції): О. Гельсингіус, П.Г. Коломойцев, Н. Дудко, Музиченко, Ю.І. Купрієнко, А.І. Федоров, П.М. Рябова, Ф.Ф. Чеботарьов, І.С. Богомололець, Н.А. Ленгауер, І.І. Усіченко, Т.В. Адамович, А.В. Вершигора. 

Перегортаючи пожовтілі документи можна простежити зміни в організації роботи станції. У звіті "Общества" за 1902 рік читаємо: 

Санитары и кучера отпускались поочередно (ежедневно по одному) съ 1 часу дня до 11 часовъ вечера, но потомъ время отпуска было увеличено, отпуски продолжались съ 11 часовъ утра до 11 часовъ вечера; при этихъ условiяхъ по воскреснымъ и праздничнымъ днямъ санитарная прислуга иміетъ время посіщать церковь. При указанномъ выше составі санитарнаго персонала, всі три кареты Общества всегда готовы къ выізду и каждая изъ нихъ иміетъ постоянный служебный персоналъ. Персоналъ каждой кареты дежуритъ по два часа поочередно у каретъ если небыло за это время выізда – этотъ порядокъ дежурствъ на посту продолжается съ 9 часовъ утра до 11 часовъ ночи; ночью же для выізда вызывается персоналъ изъ казармы. За время съ 30 iюня по 31 декабря 1902 г. включительно, населенiе города пользовалось услугами Спасательной Станцiи 2006 разъ. Днемъ 1.488 (74,2%) и 518 разъ ночью (25,8%). Скорую помощь требовали: полицiя 445 разъ (22,2%), учрежденiя 304 раза (15,2%), фабрики 66 разъ (3,2%) и частныя лица 1.191 разъ (59,4%). Высылались кареты для оказанiя помощи 1565 разъ (78%), оказывалась помощь приходящимъ на станцiю Общества 441 разъ (22%), помощь не оказывалась 173 раза (8,6%) (помощь вызывалась къ хронически больнымъ, требующимъ послідовательнаго леченiя, или къ пьянымъ не требующимъ врачебной помощи), напрасныхъ требованiй было 79 (4%).

Завданням станції було подання екстреної медичної допомоги на місці виклику при станах, що загрожують життю хворих та потерпілих. Рівень тодішніх медичних знань та можливості станції знайшли відображення в положеннях про порядок виклику та привід до виклику карет швидкої медичної допомоги:

Врачи общества выізжают со станцiи для подачи медицинской помощи съ каретой или безъ нея во всіхъ несчастныхъ случаяхъ и внезапныхъ заболіванияхъ (посліднiя только вні собственной квартиры), когда пострадавшiй или заболівшiй не можетъ ни самъ прiіхать, ни быть доставленнымъ на станцiю вслідствiе или его бессознательнаго состоянiя, или рода поврежденiя, могущаго при доставленiи на станцiю угрожать жизни больного или увеличить опасность его положенiя; сюда относятся всі случаи обморока (вні квартиры), отравленiй, угара, утопленiя, повішенiя, проникающихъ пораненiй области головы, груди, живота (особенно съ выпаденiемъ внутренностей, открытые переломы (съ нарушенiемъ цілости кожи) рукъ и ногъ, простые переломы (безъ нарушенiя цілости кожи) ногъ, очень обильныя (не останавливаемыя домашними средствами: перетягиванiе платкомъ, полотенцемъ) кровотеченiя при всякаго рода пораненiяхъ, а также изъ носа горла, матки, кишекъ и пр., выпаденiе прямой кишки, матки, случаи остраго ущемленiя грыжи, родовъ (вні квартиры), сильныхъ ожоговъ, обваловъ потолковъ, земли, угрожающихъ жизни, взрыва газа, пораженiя электрическимъ токомъ. Къ "неизвістнымъ случаямъ", заразнымъ, психическимъ больнымъ и пьянымъ, поскольку они не получили никакихъ опасныхъ поврежденiй, – врачи Общества не выізжаютъ. Во всіх остальныхъ случаяхъ, не угрожающихъ жизни и не требующихъ немедленной помощи, какъ-то: ушибы, вывихи, простые (без нарушенiя цілости кожи) переломы рукъ, подавленiе костью и пр. (когда больной не задыхается), раненiе головы и другихъ частей тіла съ небольшими или легко останавливаемыми (при завязыванiи платкомъ или полотенцемъ) кровотеченiями, небольшiя кровотеченiя изъ носа, горла и проч., внезапныя заболіванiя (вні собственной квартиры) безъ потери сознанiя, легкiя случаи отравленiя (безъ особенной боли и потери сознанiя), инородныя тіла (булавки, куски дерева и проч.) въ тілі, отрывы пальцевъ и ногтей машинами, укусы животными и проч. пострадавшiе должны быть доставляемы на станцiю О-ва. Врачи О-ва оказываютъ помощь только тогда, когда отъ начала заболіванiя или несчастнаго случая прошло не боліе 2-3 часовъ. Каждый житель города Кiева въ случаі необходимости иміет право вызвать скорую помощь, не прибігая къ чьему-бы то ни было посредничеству. Для вызова станцiи слідуетъ отыскать ближайшiй телефонъ, вызвать телефонную станцiю и на вопросъ телефонистки: "что угодно" или "станцiя", отвітить: "Скорую помощь", телефонъ немедленно будет соединенъ со станцiей Скорой помощи. Вызывающiй, не отнимая трубки отъ уха, отвічаетъ на всі вопросы врача: № телефона, по которому говоритъ вызывающiй скорую помощь, что случилось, какъ давно произошелъ несчастный случай или заболіванiе, улица, № дома, № квартиры, кто сообщаетъ и долженъ ждать отвіта врача: "прiідемъ или не прiідемъ". Карета не выізжаетъ, если вызывающiй ограничится сообщенiемъ случая и его адреса и, не получивъ отвіта, уйдетъ от телефона.

Суттю цього положення було прагнення подати медичну допомогу якнайшвидше і в максимально повному обсязі у випадках, коли існує реальна загроза життю пацієнта. При цьому, з метою зменшення часу, затраченого медичним персоналом на один виклик, та збільшення обсягу медичної допомоги, пропонувалось по можливості доправляти хворих та потерпілих безпосередньо на станцію.

На жаль, на сьогоднішній день збереглось небагато документів, які б свідчили про стан станції в наступні роки. Але й ті, що залишились, дають уявлення про самовіддану працю медичного персоналу станції та труднощі (в тому числі й фінансові), які супроводжували становлення і розвиток цієї медичної установи. Були моменти, коли ні лікарям, ні санітарам не було коштів для оплати праці, а коням ні за що купити фуражу. Товариство швидкої медичної допомоги мало величезні борги. Тоді і було створене дочірнє підприємство з комерційної діяльності. З часом цей напрямок взяв на себе новостворений  Дамський комітет, до якого увійшли переважно  дружини членів Товариства. Дами організовували  пароплавні гуляння, театральні  вистави, випускали марки, продавали економні електролампочки і влаштовували розіграші лотерей. Ось фрагмент об’яви того часу:

Дамскiй Комитетъ Общества Скорой Медицинской Помощи въ г. Кiеві, устраивая 25
марта с. г. въ залі Купеческаго Собранiя РОЗЫГРЫШЪ лотереи въ пользу вышеназваннаго Общества, покорнійше проситъ Васъ почтить его своимъ присутствиемъ.

Варто підкреслити, що Рятувальна станція міста Києві увесь дореволюційний період трималася в основному  на пожертвах меценатів, які залучало Товариство швидкої медичної допомоги. Ця організація  припинила своє існування  з початком Першої Світової війни 1914 року, залишивши по собі добрі справи, і добру пам’ять, і незаплямовану чесну репутацію.                          

Радянська влада, націоналізувавши станцію, також створила Товариство друзів швидкої медичної допомоги, на яке було покладено завдання забезпечити безперервну роботу служби, навчання кадрів.

На 1941 рік станція вже мала 46 машин, в штаті станції працювало 115 лікарів, які обслуговували 23 бригади.

Розвиток медицини та прагнення надавати  медичну допомогу якомога еефективніше спонукали до створення спеціалізованих бригад. Перші такі бригади почали функціонувати ще в довоєнні роки: у 1932 році була створена перша акушерська бригада, у 1934 році – перша педіатрична.

У 1941 році мирне життя киян було знову перерване. 22 червня 1941 року, в перший же день війни, на Київ впали німецькі бомби.

Киев бомбили, нам объявили, что началася война… 

Частина медичних працівників станції була призвана до лав Радянської Армії, решта переведена на казармовий стан. Під час німецької окупації матеріальна база станції була майже знищена. На фронтах Великої Вітчизняної війни загинуло майже 100 співробітників станції.         

      У 1943 році, після звільнення Києва від фашистської навали, станція відродила свою роботу. Через деякий час їй було виділено один вантажний автомобіль. Однак, більшість викликів доводилось виконувати пішки. Власними силами колектив відновлював майстерні та гараж. В 1945 р. було отримано ще 3 санітарні машини, а з 1948 р. почали надходити нові санітарні автомобілі.

 З 1948 р. станцію очолила Наталія Андріївна Ленгауер, яка зробила найвагоміший внесок в розвиток швидкої медичної допомоги м. Києва і керувала станцією до 1975 р. За видатні заслуги в розвитку та організації медичної допомоги вона була удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці. А за її чуйність, доброту, які органічно поєднувались з високою вимогливістю, працівники станції називали її "наша мама".

В цей час рівень медичної науки та техніки сприяли пошуку найбільш ефективних методів допомоги на догоспітальному етапі, розвитку подальшої спеціалізації бригад, а портативна медична апаратура дозволяла, відповідно, удосконалювати роботу.

 В 1950 р. на станції працювало вже 16 виїзних , в т.ч. одна педіатрична, бригад. Процес створення  спеціалізованих бригад активізується, з’являються  психіатричні, тромбоемолічні, що стали справжнім проривом у кардіології. Далі - реанімаційні, реанімаційні педіатричні, неонатологічні, протишокові, гематологічні, неврологічні, токсикологічні… Паралельно відкриваються також нові  підстанції, що розміщуючись у різних районах міста, забезпечують  необхідну швидкість прибуття карет “швидкої” до місця виклику.

У 60-х станція швидкої медичної допомоги м. Києва була визнана школою передового досвіду УРСР, з 1965 - Всесоюзною школою передового досвіду, з того ж року на базі станції починають функціонувати курси ВООЗ.

Ось відозви про організацію швидкої медичної допомоги м. Києва учасників IV Міжнародного конгресу з питань швидкої медичної допомоги (1967р.), який проводився на базі нашої станції:

- Я намагатимуся організувати у себе в країні таку ж відмінну систему швидкої допомоги, як у вас, - проф. Суміо Міта, Японія. 

- Це найкраща станція швидкої допомоги, яку мені доводилося бачити, - проф. Монті, США.

                          ……………………………………

З моменту цих записів пролетіло понад півстоліття. Це уже та історія, яку пам’ятає  нинішнє покоління працівників КНП “Центр ЕМД та МК міста Києва”…Хочемо вірити, що нам не буде соромно за сучасні сторінки цього літопису.