ДО АВТОРИТЕТНИХ КОЛЕГ ДОСЛУХАЮСЯ, АЛЕ РІШЕННЯ ПРИЙМАЮ САМОСТІЙНО

- Скажу чесно, рішення про вибір медицини невідкладних станів для мене був під впливом різних життєвих обставин. Серед них і - можливість залишитися в Києві, бо уже мав сина і моя дружина на той час ще була студенткою. Покидати їх не хотілося. От вирішив піти на “швидку”. Це було 16 років тому. І я вже можу сказати, що не помилився. “Швидка” - це моє. Мені ця робота подобається.

- А що подобається?

Естремалізм.

-То ви екстремал?

- Не знаю, не задумувався. Але факт є фактом – лікар на ”швидкій” має діяти швидко, швидко думати, швидко приймати рішення. Бо ж на кону, як кажуть, часто життя людини. Тут йде рахунок на хвилини, інколи і на секунди, особливо, коли це ДТП, якісь серйозні травми. У таких випадках помилки можуть дорого коштувати. А професіоналізм ще дорожче, але уже у іншому вимірі – порятунок людини.

- А що не подобається?

- І такого є немало. Скільки працюю тут , стільки мені не подобається, коли бригаду викликають на підвищений тиск, підвищену температуру. Люди просто лінуються вчасно піти до сімейного лікаря, збігати до аптеки за необхідними ліками. Їм зручніше викликати лікаря додому, їх не турбує, що можливо у цей час інший пацієнт перебуває у стані, що загрожує життю і теж чекає нашої допомоги, а ми …міряємо тиск.

-Це давня проблема “швидкої”…

- Знаю, що давня. А я таки спробував з нею поборотися. І мені вдалося. Коли я працював на невідкладній медичній допомозі, якось сказав своєму керівнику: Віддавайте мені усі непрофільні виклики. Ці пацієнти, як правило, хроніки. Ми їх знаємо ледь не поіменно. Знаємо і діагноз, і перебіг хвороби, і чим лікуються…. І про характер теж знаємо…Є такі пацієнти, які тричі на день можуть викликати бригаду. Це ж ненормально. Так от, мені ці виклики почали віддавати. Я беру виклик і телефоную пацієнту: У чому справа? Той починає розповідати, що болить, де…Тобто те, що і сам знаю, бо неодноразово бував за цією адресою. Я вислуховую його і кажу, що, на жаль, він не підпадає під екстрений виклик, звісно, даю консультацію щодо прийому ліків і нагадую про відвідини сімейного лікаря. І багатьох таких пацієнтів “перевиховав”. Для їх же користі. Навчилися самі давати собі раду. До слова, пацієнти не знають, що у вихідні у кожній поліклініці чергує лікар, до якого можна звернутися, особливо із загостренням хроніки. Та й поліклініки, як я зрозумів, не надто афішують цей графік. А він реально працює. Швидка медична допомога занадто дорога послуга, щоб використовувати її бездумно.

- Скільки викликів в середньому на день у вас буває?

- Зараз, під час війни стало менше – до 10 викликів за зміну. Може тому, що людей поменшало, може система почала відфільтровувати неекстрені та непрофільні виклики. Раніше було по 15-17 викликів, більшість з них – неекстрені, тобто випадки, з якими треба йти до сімейного лікаря.

- В Україні четвертий місяць іде війна. Як змінився ваш характер роботи і ваших колег?

- Коли війна почалася, ті дні були дуже складними. Було не зовсім зрозуміло, як все піде далі, який ступінь ризику виїздів на виклики. Але виїжджали. Десь на 3-й, чи на 4-й день війни наша співробітниця по своїх каналах роздобула для нас бронежилети. Стало спокійніше. З другого дня війни я практично переселився на роботу, бо поїхати додому можливості не було. Дружина з сином виїхали у безпечніше місце. А я – в Києві. Працювали за графіком, незважаючи на завивання сирен. Під обстрілами, загрозою ракетних ударів, падіння уламків ракет надавали екстрену медичну допомогу вдома, на вулицях, у бомбосховищах…Рятували поранених. Тобто усі жахіття війни пройшли перед нашими очима. Якісь ДРГ діяли, перестрілки були , вогнепальні поранення були.

- Ви уже маєте стаж роботи на швидкій 16 років. Це немало. Але є фахівці ще більш авторитетні, які десятками років працюють на швидкій допомозі…Хто для вас авторитет із старших колег?

- Авторитетних людей у моєму професійному оточенні багато. Ніколи не ігнорую чийогось досвіду. Але, слухаючи поради старших, рішення приймаю самостійно. Це моя власна відповідальність. Я ніколи не панікую і це допомагає тверезо оцінювати ситуацію і, відповідно до неї, діяти. Намагаюсь бути впевненим у своїх силах. Набираюся досвіду свого та чужого, вчуся…

- А як відновлюєтеся в емоційному плані?

Музика. Люблю рок. До війни намагався відвідувати концерти улюблених груп. Зараз, звісно, уже не до концертів. Слухаю вдома в записах.