Робота екстренки складна і непередбачувана. На цьому шляху є і успіхи, і невдачі. Буває, що нас критикують, сварять. Іноді заслужено, частіше- ні. Але і подяк маємо немало. Якісь з них до нас доходять, якісь губляться у повсякденності. Головне інше - ми допомагаємо, ми рятуємо, ми даруємо людям найдорожче - життя. Щодня маємо приклади вдалих реанімацій. Сьогодні - про одну з них. Її здійснили наші колеги з 17-го відділення - фельдшерська бригада у складі Юлії Дубок та Віталія Сушича.
ВІТАЛІЙ СУШИЧ: РОЛЬ КОМАНДНОЇ РОБОТИ У НАШІЙ СПРАВІ ВАЖКО ПЕРЕОЦІНИТИ.
Ю.Дубок: Виклик був сформульований як: болить серце, пацієнту 51. Приїхали ми швидко. Оглянули чоловіка, зробили ЕКГ і побачили, що є інфаркт. Надали першу допомогу, стабілізували пацієнта і повезли до лікарні.
В.Сушич: …Вже коли приїхали до лікарні і почали витягати пацієнта з салону на ношах, раптом від дав судоми, фібрильнув і сталася зупинка серця. Ми знову затягнули його в машину. Почали реанімаційні заходи. Добре, що у цей момент в лікарні знаходився наш колега Олександр Дмитрович Дубовий – лікар з 15-го відділення. Вони саме здали пацієнта, а тут ми з критичною ситуацією. Олександр Дмитрович підключився миттєво. Коли робиш реанімацію, то завжди не вистачає рук. Тому те, що він опинився поруч, велика удача і для нас, і для пацієнта. Ми качали пацієнта безупинно. Тут дуже важливо, щоб не було простою.
Ю.Дубок: Я набирала медикаменти, заряджала дефібрилятор, а вони качали…
В.Сушич: Качали по черзі, аж поки не відновився синусовий ритм. Тоді ми швидко, минаючи приймальне відділення, завезли пацієнта в реанімацію, де нас уже чекали.
Успішна реанімація це завжди колективна злагоджена робота . Людину повернули до життя. Але це не лише заслуга нас з Юлею. Це і наш водій Авраменко Микола Григорович, який швидко доправив пацієнта до лікарні. У нашій справі швидкість - це запорука успіху. Це колега, про якого я говорив, Дубовик Олександр Дмитрович.
- Ви цікавилися, як там пацієнт?
В.Сушич: Живий, його перевели з реанімації, зробили стентування. Він переведений у кардіологію, де продовжує лікування.
- А ви завжди цікавитеся долею своїх пацієнтів?
В.Сушич: Завжди цікавимося…Тому що медицина…наука неточна, завжди є якісь підводні камені, сумніви…Але так хочеться, щоб усі наші пацієнти вижили.
- Що ви вважаєте головним у своїй роботі?
В.Сушич:Відповідальність…
Ю.Дубок: Так, відповідальність.
В.Сушич: Треба робити все так, щоб не мучила потім совість. Тому щоразу, коли якісь лікувальні заходи проводяться, потім приїжджаєш на відділення, береш літературу, перечитуєш, звіряєшся, чи так все зробив...
- Який у вас досвід на швидкій?
В.Сушич:На швидкій я з 1995 року. А до армії працював зав ФАПом, потім у військовому госпіталі.
- Тобто, досвід уже маєте непоганий?
В.Сушич:Ще школа має дуже велике значення. Я мав нагоду працювати на кардіологічних бригадах - СТЕБами їх ще називали…У мене були дуже хороші вчителі - кардіологи Олександр Анатолійович Алєксєєв, Володимир Володимирович Онопченко, Валерій Іванович Турій. З ними набрався знань не лише з кардіології, а головне, командності. Її роль важко переоцінити. У тяжких випадках з кардіологічними хворими одними руками впоратися практично неможливо. Треба безперестану качати, зупинятися не можна….Хтось у цей час повинен набирати у шприц медикаменти. Медики розуміють, про що я кажу. Тому ще раз наголошу, що цей випадок, про який ми розповіли, є результат злагодженості нашої бригади, включаючи водія, колеги, що кинувся на допомогу. І от – людину врятовано. В такі моменти починаєш особливо цінувати свою професію.